Космічний апарат NASA Voyager 1 віддалився від Землі більш ніж на 25 мільярдів кілометрів, досягнувши відстані в один світловий день. Тепер радіосигналу потрібно приблизно 24 години, щоб дістатися до зонда, який майже пів століття досліджує космос і вже перебуває в міжзоряному просторі.

18 листопада 2026 року космічний апарат Voyager 1 досяг нового рубежу своєї тривалої подорожі. Відстань між ним і Землею стала настільки великою, що навіть світлу потрібна ціла доба, аби її подолати.

Для NASA це означає надзвичайно тривале очікування під час обміну командами із зондом. Якщо інженери надішлють сигнал апарату, він досягне адресата приблизно через 24 години, а відповідь потребуватиме ще стільки ж часу.

Американське космічне агентство планує відзначити досягнення незвичайним способом. Прихильникам космічних досліджень запропонують передати в небо сигнали азбукою Морзе.

Цікаво, що Voyager 1 не був першим апаратом своєї місії, який вирушив у космос. NASA запустило обидва зонди 1977 року з різницею приблизно у два тижні, причому Voyager 2 стартував раніше.

Попри пізніший запуск, Voyager 1 швидко випередив свого побратима. Причиною стали різні маршрути, які інженери обрали відповідно до наукових завдань кожного апарата.

Voyager 1 відправили за швидшою траєкторією. Уже 5 березня 1979 року він досяг Юпітера, приблизно на чотири місяці випередивши Voyager 2.

Після цього зонд попрямував до Сатурна, де дослідив його кільця та найбільший супутник Титан. Завершивши основну частину місії, апарат продовжив рух за траєкторією, що вивела його вище площини планетних орбіт.

Сьогодні Voyager 1 щороку віддаляється приблизно на 3,5 астрономічної одиниці. Одна астрономічна одиниця дорівнює середній відстані між Землею та Сонцем.

Voyager 2 отримав складніше завдання. Завдяки рідкісному розташуванню планет він мав дослідити не лише Юпітер і Сатурн, а також Уран і Нептун.

Для виконання цієї програми NASA використало гравітаційні маневри. Під час прольоту поблизу великих планет космічні апарати змінювали напрямок руху та швидкість завдяки їхньому тяжінню.

Такий спосіб польоту нагадує космічну пращу. Він дозволяє використовувати рух планет для прискорення зонда без витрачання великої кількості пального.

Під час зближення з Юпітером кожен із двох апаратів отримав приріст швидкості приблизно на 10 км/с. Voyager 2 додатково прискорився приблизно на 5 км/с біля Сатурна та ще на 2 км/с поблизу Урана.

Однак вирішальним став проліт другого зонда біля Нептуна. Для дослідження супутника Тритон інженери спрямували апарат над північним полюсом планети.

Після цього Voyager 2 змінив траєкторію та попрямував нижче площини Сонячної системи. Під час маневру його швидкість зменшилася приблизно на 2 км/с.

У результаті другий зонд тепер рухається повільніше за Voyager 1. Він долає близько 3,1 астрономічної одиниці на рік, тому досягне відстані в один світловий день майже на десятиліття пізніше.

Попри різницю у швидкості, обидва апарати вже опинилися в міжзоряному просторі. Voyager 1 перетнув межу геліосфери у 2012 році, а Voyager 2 — у 2018-му.

Ці зонди стали першими створеними людством космічними апаратами, які вийшли за межі геліосфери. Вони продовжують працювати значно довше, ніж передбачали розробники під час запуску майже 50 років тому.

За роботою апаратів досі стежать фахівці Лабораторії реактивного руху NASA (JPL). Інженерам доводиться постійно пристосовувати обладнання до поступового зменшення запасів електроенергії.

Обидва зонди використовують ядерні джерела живлення, потужність яких із роками знижується. Через це NASA поступово вимикає окремі наукові прилади, щоб зберегти роботу найнеобхідніших систем.

Інженери також провели перерозподіл доступної електроенергії, намагаючись максимально продовжити термін служби апаратів. Завдяки таким заходам Voyager 1 і Voyager 2 мають шанси залишатися працездатними навіть у 2030-х роках.



🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover