У єгипетській пустелі палеонтологи виявили сліди багатої морської екосистеми, яка існувала десятки мільйонів років тому. Знахідки свідчать, що на місці нинішніх пісків жили різні види акул, риби та інші морські тварини.

Знахідку зробили на плато Абу-Тартур у формації Дуві. У крейдяний період, який тривав приблизно від 145 до 66 мільйонів років тому, значна частина сучасної Північної Африки була вкрита морем.

Тоді клімат Землі був значно теплішим, полярного льоду було мало, а рівень Світового океану був вищим. Тому вода вкривала території, які нині розташовані далеко від морського узбережжя.

Одним зі свідчень такого минулого Єгипту є великі поклади фосфоритів формації Дуві. Подібні відкладення утворюються в морському середовищі з високою біологічною продуктивністю, де фосфор активно циркулює та накопичується.

Раніше команда під керівництвом палеонтолога Тарека Ясіна з Каїрського університету вже знайшла в цьому районі зуби двох видів акул. Наявність кількох великих хижаків зацікавила вчених, адже для їхнього існування потрібна розвинена харчова мережа.

Дослідники повернулися до Абу-Тартура та виявили ще 14 акулячих зубів. Вони належали п’ятьом видам, яких раніше в цьому місці не знаходили. Разом із попередніми знахідками кількість відомих тут видів акул сягнула щонайменше семи.

Нові зуби належать вимерлим Cretalamna cf. maroccana, Scapanorhynchus cf. raphiodon, Serratolamna cf. serrata, Squalicorax bassanii та Squalicorax pristodontus. Два з цих видів — Serratolamna cf. serrata та Squalicorax bassanii — раніше взагалі не знаходили на території Єгипту.

Особливо зацікавив науковців Scapanorhynchus cf. raphiodon із довгими голчастими зубами. Знахідка може бути першим відомим свідченням існування цього виду в Африці, а також найпізнішим його представником у палеонтологічному літописі.

Зуби акул помітно відрізняються за будовою. Одні були довгими та вузькими, інші — широкими й зазубреними, а один мав характерну вигнуту форму. Це вказує на те, що хижаки могли полювати по-різному та не конкурували безпосередньо за однакову їжу.

Різні види також могли мешкати на різній глибині. На думку дослідників, Squalicorax тяжів до прибережної та внутрішньої частини шельфу, тоді як Scapanorhynchus був пов’язаний із глибшими водами зовнішнього шельфу та схилу.

Причиною такого різноманіття могла бути багата на поживні речовини вода, яка піднімалася з океанських глибин. Вона приносила до освітлених сонцем верхніх шарів фосфор та інші речовини, необхідні для активного розвитку планктону.

Планктон ставав основою харчування дрібної риби та безхребетних, якими своєю чергою живилися більші хижаки. Завдяки цьому давнє море могло підтримувати складну екосистему з акулами та морськими рептиліями на вершині харчового ланцюга.

Водночас називати знахідку буквально масовим похованням семи видів акул не зовсім правильно. Зуби накопичувалися протягом тривалого часу та походять із різних екологічних ніш, тому вони не доводять, що всі ці акули одночасно жили й загинули в одному місці.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover