Деякі льодовикові періоди на Землі могли бути пов’язані не лише з процесами на самій планеті. Моделювання руху Сонячної системи показало, що вона кілька разів проходила крізь щільні міжзоряні хмари, через що Земля могла тимчасово залишатися значно менш захищеною геліосферою.

Сонячна система розташована всередині геліосфери — великої області, сформованої сонячним вітром. Вона частково захищає планети від впливу міжзоряного середовища.

Фахівці дослідницького центру NASA SHIELD відтворили рух Сонячної системи за останні кілька мільйонів років. Моделювання показало, що за цей час Сонце щонайменше тричі могло проходити через холодні та щільні хмари газу і пилу.

Йдеться про періоди приблизно 2–3, 6–7 та 13–14 млн років тому. Тиск міжзоряного середовища в такі моменти міг стискати геліосферу настільки, що її межа опинялася всередині орбіти Землі.

За такого сценарію наша планета тимчасово залишалася значно сильніше відкритою до міжзоряного середовища. Вчені пов’язують із цими періодами знахідки певних елементів у донних відкладах, антарктичному снігу та місячному ґрунті.

Одна з гіпотез полягає в тому, що потрапляння додаткового водню з холодних міжзоряних хмар могло впливати на верхні шари атмосфери Землі. Це, своєю чергою, могло змінювати кількість водяної пари та сприяти похолоданню.

Дослідники допускають, що такі події могли ставати одним із чинників запуску або посилення льодовикових періодів. Водночас йдеться про складний кліматичний процес, на який впливає багато факторів.

Окремо науковці дослідили іншу давню загадку Землі — як на планеті могла існувати рідка вода близько 3 млрд років тому, якщо молоде Сонце світило приблизно на 30% слабше, ніж сьогодні.

За таких умов Земля теоретично мала бути значно холоднішою. Однак геологічні дані свідчать, що рідка вода тоді існувала.

Підказку дослідники отримали під час спостережень за молодими зорями, схожими на Сонце. Виявилося, що на ранніх етапах вони можуть бути значно активнішими та регулярно викидати потоки високоенергетичних частинок.

Під час лабораторного моделювання давньої атмосфери Землі вчені показали, що бомбардування протонами могло сприяти утворенню закису азоту.

Цей газ має дуже сильний парниковий ефект — приблизно у 300 разів потужніший за вуглекислий газ. Навіть якщо значна його частина руйнувалася ультрафіолетом, залишку могло вистачати для підтримання температури, за якої біля екватора зберігалася рідка вода.

За оцінками дослідників, температура в окремих регіонах могла триматися приблизно на рівні +5 °C. Це створювало умови не лише для існування океанів, а й для хімічних процесів, пов’язаних із формуванням амінокислот.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover